Білі ведмеді пішли на землю,
бо не знали, куди їм йти,
обираючи цю пустелю,
як житло, що не мало мети.
На шляху до завітної мрії
їхні лапи нестерпно пекли
від розпаленого каміння
та вони собі мовчки йшли.
Час минав і мандрівка тривала
добігала свого кінця.
Перед ними стежка постала,
що вела́ до нового буття.
По стежині вузькій за обрій,
два світи з'єднавши навхрест,
йшли ведмеді один за одним,
замикаючи двері небес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802768
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.08.2018
автор: PersephoneNeit