Вона, обнявшись з горем, спала,
В господі все сама вела,
З війни вдовою раптом стала,
Як і багато із села.
Сама косила і в’язала,
І ціпом молотила хліб,
Дітей до школи споряджала
І підпирала ветхий хлів.
Висока, статна молодиця,
У грубім чоботі – нога,
На ній – незмінна і спідниця,
Що стегна круглі обляга.
А вже як пісню заспіває,
Їй рівних, ні, нема в селі,
І сльози вміло заховає
Десь у найглибшій глибині.
Така вона, радянська жінка,
Жила що в повоєнний час.
Згадаю, й так стає вже гірко.
Хай це не вернеться до нас.
25.10.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802780
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 11.08.2018
автор: Ганна Верес