Тільки мить до осіннього смутку –
Кілька тижнів достиглого літа…
І веде мене серпень за руку,
Де жоржини, мов жевриво, квітнуть,
Де красоля збирає намисто
Й сонях небо цілує з любові,
І під ноги, неначе навмисно,
Пада яблуко з гілки рясної,
Пахне медом і м’ятою вечір,
І вже злежаних груш ароматом…
У високім кружлянні лелечім
Неминучість прощань чуєш разом.
В прохолоді серпневої ночі
Ловиш серцем вогні зорепаду -
Хтось запалює в небі пророче
Мерехтливо-яскраве свічадо.
Серпень підстрибом в осінь прямує,
П’є водицю цілющу з джерельця…
Може, хтось восени й засумує,
Я ж візьму своє літо до серця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802795
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2018
автор: Людмила Пономаренко