Із дня у день ідуть зливні дощі
Холод, що пронизує у серце
Її мені не викинути із душі,
І тяжко подолати в душі герцю.
Нам не судилося разом бути ні дня.
Ми не повинні були тут тоді зустрітись
У вечір той холодний, де бокал вина
Ми куштували у кав'ярні, щоб зігрітись.
Я не повинен був тебе поцілувати.
Мене ти мала відштовхнуть одразу.
Не мав тебе за руку я тримати.
Не мав тобі казати оту фразу.
Не можна було в тебе закохатись.
Та для кохання правил не напишеш.
Й не мала ти тоді мені віддатись.
Твій голос досі по ночах колише.
Твій голос у думках моїх лунає,
Не даючи заснути до світання.
І переконую себе, що не кохаю
Тебе, й не хочу знати що таке кохання!
Долаю я у серці перепони
Із дня у день, із ночі в ніч.
А за вікном все сипле дощ холодний,
І я у роздумах із ніччю віч-на-віч!
© В.Загрійчук, 31.10.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2018
автор: Володимир Загрійчук