Ой, ти, верба рясна, чому похилилась,
Чому тремтять віти, росою умилась?
Умилась росою та й до сонця сходу,
Обійнявсь з тобою кущ терпкого глоду.
Я тому схилилась, що стою на кручі,
Гонить вітер в небі мимо хмари грізні.
Хмари грізні з громом та ще й блискавиці,
А мені лиш треба чистої водиці.
Щоб вода холодна напувала серце
Та давала силу, щоб мені не вмерти.
Щоб не вмерти, з миром жити в цілім світі,
Щоб світило сонце ясне у зеніті.
Щоби круки чорні не лякали днину,
Щоб щаслива мати люляла дитину.
Дитину люляла з піснею у грудях,
Бо знала напевно, що її не збудять.
Щоб роки минали в славі та багатстві,
Щоби ми забули, що були у рабстві.
У рабстві сваволі в лиху цю годину,
Господи, Всевишній, вбережи Вкраїну.
12.08.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802902
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2018
автор: Валентина Ланевич