Попса нівечить ще незрілі душі
і рок із хеві метлом на коні.
Інертні стали ми, якісь байдужі,
народжується нове… з маячні.
Лісного сонця зараз не почути,
в неволі як співали диваки!
Прийшла свобода і… зміліли люди,
вульгарні в моді нині співаки.
Яка там суть, лиш виродження зойки,
а знаменитий той, хто захворів.
На сцені він трясеться й дико ойка
без совісті, без честі, без штанів…
Де пісня, що співати б закортіло
і на віки слова запам’ятать?!
Вони ж волають про шматочок тіла,
яке так хоче з кимось… переспать.
Нахабно і бездарно, як з похмілля,
для важності додавши хрипоти,
мішками сіють, як кохання зілля,
дурману суміш ту і блекоти.
В прозорих пелеринках чи без статі
голосять, оголившись без причин,
без віри і найменшого поняття
в тепло жінок і мужність у мужчин.
Щоденно із усіх телеекранів
ми безсоромність чуємо тупу –
солісти вперто сиплють сіль на рани,
перетворивши мед в густу ропу…
13.08.2018
[i]* За мотивами присвяти Валентина Гафта Юрію Візбору.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802951
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2018
автор: Олександр Мачула