Крила
Крилатого по світу носять крила,
А що безкрилому робити не збагну.
Хоча усіх чекає нас могила,
Може у вічності літатиму й засну.
Підносишся на крилах в піднебесся,
Крутим піке спускаєшся униз.
Десь над землею ти уже проснешся
Такий у долі є гіркий каприз.
Живий-живий співають твої крила.
На довго ще? На роки чи віки.
Тобі земля себе ще не відкрила,
А може так, а може навпаки.
З реальністю стрічаєшся як вдома.
Усе навколо рідне й десь чуже.
Бреде до горла жаль й гірка судома,
Бо в світі всіх нас ангел стереже.
Я так собі подумала й забула,
Що не літала я й не полечу.
А думка вже матерією була.
Шуміли крила й били по плечу
Мені часто сниться – я літаю
І вертаюся із далечі доріг.
Цілий світ в долонях пригортаю,
Бачу все, сміюсь – мій оберіг.
Просинаюся – подушка, підвіконня.
Цілий світ лишився за вікном.
Де ж він, де? Він був тут у долонях.
Зараз він лишився дивним сном.
Та не покидаю я надії
Взяти всіх за руки і піти,
Коли є в людини навіть мрії,
Можна все здолати-перейти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803097
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.08.2018
автор: Ксенія О