Літа у казку сиву забрели,
Але не заховатись у ній долі,
Рожеві мрії, хоч не всі, збулись…
І завтра буде, хоч і невідоме.
Мене це трохи тішить і ляка:
Життя – завжди заплутана стежина –
Так є, було і буде у віках.
Часом воно то кисле, як ожина,
То раптом трунком дивним оп’янить,
Коли у мрії виростають крила,
Тоді любов’ю душу полонить
І думається: долю ж підкорила…
А казка все міцніше обійма.
Нашіптує мені про вік, що маю,
Що за порогом не весна – зима.
Я ж щасливію, адже не сама я!
17.11.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803596
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.08.2018
автор: Ганна Верес