Дощ все загравав до весни молодої.
Відтиснувши сніг, їй навстріч вибігав.
Хвалився своєю дзвінкою ходою,
А сніг обмовляв – трусить, як пилюга.
Казав, має очі на диво прозорі
І в голосі завжди якась новизна,
А сніг, як німий. Може, чимось і хворий.
Крім того, давно в бороді сивина.
І тим не такий він, і іншим поганий.
В лиці ні кровинки – тремтіння нудьги.
Який з нього в біса для неї коханець?! –
Ні ласки путящої, ані жаги.
Ось я, ось зі мною…
«Нестямно так гудиш, –
Весна посміхнулася, – хлопче, привіт!
Та я ще подумаю, ким мені будеш…
А в снігу скромніші претензії – дід».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2018
автор: Ніна Багата