1
Поет – Божий образ, й шукає
й шука першоо́браз:
нема як витійствувать:
Дід Давида – від моавитя́нки! точно – не сирофінікійки…
розбавляв, розбавляв Бог густющую,
богоо́браную…
А як не поет – мимоволі в точку не скаже.
В Бога зі мною – тобі так не зійде,
сило вража:
Христос мав красиве, світлого
вина, волосся;
Благодатная – світло-білясте…
Хто не поет – впаде від клейнодистів
й прелесних,
Не так воно, як думалось, Богом таємно велося…
А я сиджу-виджу: чого я
без Тебе – мов гриб засушений,
як не збризканий краплями
живо любові…
Розбавля, розбавля Сила,
чи кров-любов, чи іншу таїну крові…
Слухайте, я докопаюсь!
ради Такої – я докопаюсь,
ви не будьте
на небесах такими
«однообра́зними», а на землях –
«ушлими»!
Що ви кажете, що ось, все знаєте,
І до прі можете говорить резонне?!
Діти, отямтесь, ось жовтень – і ви –
засинаєте! –
Точно – як мої вазони…
Не обіцяєш, як мене омолоджуєш,
бути, Діво, малиною…
Жовтень, жовтий, засина все і всі:
космос весь опускається.
Розбавля, розбавля Сила
Любов-кров, таїною єдиною.
Остаюсь: Бог і Ти,
і солодка жовтнева малина,
остання, що знається.
2
А всі бігають в сні, Боже! Що роблять?
Від Єссея й до Іоакима теж! – бігли!
а Богу – безплідна роди́на б…
Але праведна…
Бігають, добре січуться! віки! –
штовхають часу огоро́бля…
А Богу б: від праведних, що
є вершина –
одненьку б дитину…
Ага! бігаєм ще: ще 14 років,
як нині: дороге́ все земне є…
От! – пограємо в міністрів, – й
серйозно; що ж інше?
А я вік не отямлюсь,
що не йшов золотим дитинством із Нею!..
Якщо якось й застану –
не дитину застану,
Царицю пізнішу.
Може, стане мені не до віршів.
Так ні, і – бігом … Земні – єсть беге́би:
Чиркають сірниками; блискавка ясная – Ти:
Богу і не до Неба!
Ти – потрібніша стала за Небо! –
Тільки так міг Він світ цей спасти.
3
Втомлено-славен
і славно втомлений, в жовтні, –
і в мені є вже рівно:
й любові, і дзеркал віддзеркалень.
– Забереться у вас зрак і взір:
мов з небес очі
лев’ячі:
до землі і до ночі –
грізно хтось палахкоче…
І всі з людських вір
йтимуть далі, –
А можете з голів писати тетрапто–
триптихи!
Як я її…! і блискавки заберуться –
натяк вчуєте: як я без неї не можу дихати…
Серце велике – і ви мене мучите!
Добре візьмуть сатаністи цей світ по-під
ручки:
Інколи ледь добігаю –
вставити в серце з рукою яснопи́шучу
авторучку…
Сплюхи ви,
нічого не чуєте,
і все встигаєте в диханні гавити.
Чистим серцем – добре Сина
на грані, вже справді в надмисленні, славити!
– Заберуться у вас плідні хмари
з вологою:
нащо ваші електропротези і всякі сафарі?
Помолюсь я з Іллєю – великим в Богові,
я потріскавсь, і теж дичавію,
і ви вчуєте:
як без Неї мені в цій стихійній
сахарі!
– Забереться в вас, душі з антихристом, сонце…
Що вам, там, на прожиток?
Ви розумієте мене??
Ви розумієте, вчуваєте? як я Її,
це зараз,
люблю??
Я вмираю, Батьку-Боже! без Неї!
і не можу без Неї, без Хліба-Любові
жити!…
(От ви ходите в храми?)
І я поряд з вами.
Любов – світ творить Храмом.
Бог – не критика.
Пишете обра́зи, повторність і о́бриси…
Мені ж Бог дає – першотворчії о́брази!..
І – кому́?
Люди! нема культур! буде інакше;
хто йде робити погоду вами??
Встаньмо!
Злетіть вертикально
до Бога святого духом!
Ввійдіть до Його Храму!..
Якщо ви не схочете,
чистотою в собі не введете яких 4-5 мільярдів – в Отця –
не вийдете з цеї теми, з цієї ями:
І!
– Заберуть у вас Двері –
Богоматір.
Ви зрозумієте враз тоді –
як мені в такій мірі віри…
безмірно Її люблячи,
з вами бути,
хоча б о́бразом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803816
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.08.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович