До скрипки притулив щоку спітнілу,
У праву руку взяв тугий смичок.
І заспівала скрипка все, що вміла,
Подавши дивовижний голосок.
Скрипаль і сам в мелодії сховався,
Від скрипки він такого не чекав.
А сам здавалось Богом почувався,
Немов вустами він торкався хмар.
І музика летіла поза хмари,
Все більшу набирала висоту.
Здалось небо в сейф ховало чари,
В вечірню пору – пору золоту.
Скрипаль все грав, собі вже не належав,
Йому в кущах вторили цвіркуни,
Він зупинивсь, чи може просто виждав…
І бігла знову музика весни.
Не грав він ні Шопена, а ні Баха,
Мелодія родилася сама.
Й летіла в небеса, мов біла птаха,
Бо там, високо, музики нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803818
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.08.2018
автор: Віталій Назарук