чому із наших сплетених пальців
мої належать більшому суїциднику?
ліл піп малює мене простими олівцями
я думаю про своє покоління й про те звідки це бажання
вимкнути світло у своїй голові
гортаю стрічку там щасливі люди
що завжди тримались осторонь характерних ознак суїцидальної групи ризику
пишуть про те як кілька разів жадали викорчувати своє життя з-під черепа і ребер
думаю про те що це закономірно що машина мого покоління так бажає зжерти сама себе
спльовуючи кісточки схололих тіл в обійми християнської похоронної традиції
пригадую що час витратив нас і дрімає у парку під повнею місяця
і людство закінчується
й усе що я можу
це закінчуватись із посмішкою
з наших двох розширених зіниць
я — більший суїцидник?
бо ти викупив уже все
відповідає вона
ти тут просто бо шукаєш свої приколи але
рано чи пізно ці приколи закінчаться
і ти не знайдеш в цьому житті нічого
що б могло тебе зацікавити
з тих пір як коля наклав на себе руки він усе рідше приходить у мої сни
вітер змиває його ескізи з моїх розповідей і думок
залишається тільки мій текст присвячений йому який інші поети читають на фестивалях і вписках
поширюючи його енергію у ширину
але не вглиб мене бо
у мені залишилось тільки провалля і що лякає іще більше: залишилось
розуміння його вибору яке
із кожним днем укорінюється і
приводить мене до твоїх сумних очей які говорять що
із наших двох зціплених в поцілунку душ
моя душа більше прагне розчинитись у реальності
ми п’ємо пиво заїдаючи піцою
за дальнім столом сидить шумна компанія кидаються кепками я заледве помічаю як одна
пролітає повз нас і повз
сусідній стіл де чоловік щось захоплено розповідає своїй пасії
я дивуюсь тому хто узагалі приводить на побачення дівчат у христофор
ще й о першій ночі
відпиваю з пустого бокалу і не помічаючи цього кажу
що мені подобається як її песимізм розвалюється об реальність
вона питає
що ти верзеш?
просто пам’ятаєш ти казала що нас не візьме
і ми голосно сміємось
а потім вона зазирає у мої розширені зіниці й питає
дарію
ти такий життєрадісний такий смішний то чому ти пишеш
такі чорнушні тексти?
…
у дитинстві мати змушувала вчитись писати з’єднуючи точки в навчальному зошиті
я ж просто хаотично закреслював усю сторінку й казав їй
ось бачиш
у мене не виходить!
сьогодні життя змушує мене з’єднувати точки досягнень в зошиті самсари
я ж хаотично закреслюю своє життя й відповідаю йому
ось бачиш
у мене не виходить!
я шепочу їй на вухо що з наших двох спітнілих голих тіл
моє більше жадає припинити дихати
лілпіп закреслює мене простими олівцями
і я закінчуюсь
із посмішкою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804186
Рубрика: Верлібр
дата надходження 23.08.2018
автор: Лажневський