Розгулявся в полі спраглім тай юнець-буран.
Запримітив дуба при дорозі й заховався там.
— Ой ти, дубе, дубе, – не скучнó тобі самому тут стоятися?
Давай з тобою, дубе, тай силою змагатися.
— Тихше, тихше, вітре, — не тривож ти листяву мою —
Я не сам, ой не сам у полі цім стою:
Пі-і-і-і-до мною, пі-і-і-і-до мною витязя он мрев тай тріпоче мить....
А у ві-і-і-і-тті, а у ві-і-і-і-тті — чуєш?... сон його зі мною гомонить.
— Відкіля-я-я же, відкіля-я-я же витязь русий твій прийшов сюди спочити???
І не стра-а-а-шно?... Чи не стра-а-а-шно йому буде, як мій татко небесами тай почне громити???
Йшов мій витязь у похід прадідівську ниву боронити
Взяв мене у лісі він, щоб на щастя шелестів я там де в нього тин
Та ворожая стріла вразила його
І упав він із коня тай вороного
А як з рідною землицею тай прощалися його вуста
Із шанічки навпомаць він мене дістав
Посадив ось тут, своєю кровію полив
І вустами шерхлими мені ледь шепотів:
— Забери ти забери силу мóю, що була мов у орла
Забери ти забери й ту молодість, яка не доцвіла,
Як мій син прийде цю свят-землю боронити
Ой не дай Ти, ти не дай стрілі ворожій його долю- доленьку пробити.
Тай при цих словах впала руса голова тай в серпневі трави —
Заснув русич вічним сном тай під жайвора хорали.
Ой на чатах Я сім сотень літ ось тут стою
І вартоньку несу мов дань священную:
Крушилися об мене половецькі стріли і шаблі яничар
І пулі, як вітри свистіли на моїх очах
Та заслоняв його синів і внуків я своєю силою
І подорожніх я від спеки тамував думонькою сивою.
— ой, вітре, вітре, буревію —
не змагайся з міцністю моєю ти,
Бо крила поламаєш об мої ти віти.
Ген за полем – он праправнуків моїх тай рать,
Ой Зривайся тай лети до них туди гулять.
— Ой тихше, тихше, вітру, – не тривож ти сон,
Хай русич мій спокійно спить — не бери ти тишу тай в полон…
— Ой тихше, тихше, вітру…
— Ой тихше, тихше, вітру…
— Ой тихше, тихше, вітру…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804286
Рубрика: Балада
дата надходження 24.08.2018
автор: *SELENA*