Ще сонце міцно спало в своїй хаточці,
Та соловей ще пісню не співав,
А вже дідусь мій, поруч з ним і дядечко,
Траву в покоси вправно гуртував.
Помітно ледь тремтіло небо заспане,
На горизонті новий день вже зрів.
Немов кристалами, росою рЯсною
Вітали трави радо косарів.
Коса у руках співала, наче скрипка, -
Навдалеч було чути її свист.
І птахи, і вітер - все немов затихло,
Лиш шепіт трав злітав далеко ввись.
Стелилися покоси потом зрошені,
Та втомі не здавались косарі.
Аж поки не покличе бабця голосно:
«Закінчуйте, сніданок на столі!».
Верталися до хати задоволені,
Подяка Богу – вродили сінА.
Сім’єю снідали із тихим гомоном.
Яка ж прекрасна то була пора!..
Ну от і все. Розтали мої спогади.
Відкрила очі - лиш тиша німа.
Вернулась у свідомість болем здогадка,
Вже діда й дядька у живих нема…
26-27.05.2018
Руслана Ставнічук (с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804369
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.08.2018
автор: Руслана Ставнічук-Остаховська