Тремтячою рукою малороса
хтось поруч «Же» несміло вивів «Че».
З хохлом в собі, одначе, наборовся,
підставив українцеві плече.
І з брязкотом у Лету зафурчало
безсилим імпотентом жирне «еМ».
Хай скаче стрімголов, несеться чвалом –
в Москву його хутенько проженем!
Хай мекають тамтешні дикі мокші –
від мачо до миршавих мужичків –
«еМ» більше не мозолитиме очі.
Відмекало, намотане на шків
міцного українського начала.
На чорній дошці зайдинських фонем
давно для українця відмичало
підкидьком туалетним хитре «еМ».
Уперте стадо нашенських баранів
пробекає своє «ні бе ні ме»
про те, що «прибирати із вбиральні
ніяк не можна їхнє звичне «Ме»!
Та зиркає з надією у вічі
потойбіч від збентеженого «Же»
одвічне «Че», черлене, чоловіче,
мов парубок – на кралю в негліже.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804455
Рубрика:
дата надходження 26.08.2018
автор: Олександр Обрій