От не виходить ближнього любити.
Коли щурятничає – так огидно.
Як краде, аби вкрасти, в три копійки.
Хитрить, як штопає – загрубі нитки.
І дивина, таке собі створіння
Мене лишає спокою й терпіння.
І чую, як регоче сатана:
За мить спустошив душу вщент, до дна.
Де ділась мудрість? Де моє тепло?
Чому у себе запустила зло?
В цебро душі криничної води
Брудні помиї хлюпону туди…
Казали ж мудрі люди «Не суди».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804579
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.08.2018
автор: Пісаренчиха