При вході в душу ноги витирайте,
Не позаносьте свого бруду в неї.
І протяг за собою не лишайте,
Якщо виходите - закрийте міцно двері.
Бо скільки можна, скільки вже так можна?
В обличчя - усмішка, у спину - гострий ніж?
Яка ж у декого бува душа безбожна,
Ціна таким у день базарний - гріш.
Як мало в світі цьому справжніх, щирих,
Як мало тих, хто справді душу гріє ...
Та є такі, в чиїх серцях прозорих,
Добро та світло здалеку зоріє.
Їх бережімо, як зіницю ока ...
Найбільший скарб - споріднена душа.
Яка не була б доленька жорстока,
Нас друга вірного підтримає рука.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804594
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2018
автор: Зоряна Кіндратишин