Хіба не геноцид народу
На землях наших знову йде,
Коли нас нищать як породу
В війні, в’язницях кожен день?
Роками прагнучи свободи,
Сплативши, ой, яку ціну,
Чомусь ми знову у болоті
І звідти ведемо війну.
Кохані діти наші гинуть,
А гетьманат наш – проти нас:
Вся Україна у могилах.
Лежить зруйнований Донбас.
Куди йдемо? Спинімось, люде,
Ще ж трохи маємо мізків,
Знімаймо із очей облуду,
Адже ми внуки козаків.
Єднаймось проти гетьманату,
Бо в нікуди нас заведе,
Й ані Європа, ні Канада
Нам не наблизять світлий день.
Лиш нам болять одвічні рани
І втрати нам, ой, як болять!
Позбудьмося уже тирана,
Щоб вільно дихала земля!
31.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804629
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2018
автор: Ганна Верес