Три метри зросту – виріс сонях.
До сонця мабуть захотів.
Як м’яз крутив свій до осоння!
Був схожим стовбур до хребців.
Найменший брат міцного дуба
Стояв у брилі золотім,
Наставив сонцю свого чуба.
Прекрасний, в дивній самоті.
Тягнувсь до сонця що мав сили,
Ще мить – і скочить через тин.
А як в саду його любили!
Казали так: «Він сонця – син».
Щодня йому дивились в очі,
Просили вітру, щоб не гнув,
Ходив до місяця щоночі,
Щоб той на небі не заснув.
Такий був велетень цей дивний,
Проходу людям не давав.
Усяк казав йому: «Чарівний!»
А він услід всіх проводжав.
/ТАКИЙ СОНЯХ ВИРІС В МОЇХ ДРУЗІВ/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804672
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.08.2018
автор: Шостацька Людмила