[i](Пам"яті Саші Мотляха)[/i]
Не стане ні юристом, ні військовим,
Маленький хлопчик з карими очима,
Бо мав він всього-навсього шість років,
Лиш дитсадок лишився за плечима.
Тепер нема його … і вже не буде...
Страшна хвороба зі світу скосила,
Всім світом намагались врятувати
Та закінчилась хлопчикова сила…
Три місяці кошмарів і тортур,
Вернуть в життя Сашуню намагались,
Не вберегли, бо зник у тіла мур,
Лише душа маленького зосталась.
І день і ніч згорьовані батьки
Згасали біля змученого сина,
І намагались світ перевернуть,
Аби жила їх рідная дитина.
Всі хвилювались, рідні і чужі
Молилися, як могли допомагали
І про одужання просили Бога всі
В покращення вони надію мали…
Та не судилось, Господу, мабуть,
Це янголятко у раю потрібне…
Усміхнене і щире, як колись
І до небесних янголів подібне…
Лети до Бога, і хоч там здобудь,
Небесне царство і довічний спокій
Ти заслужив, змагався ти як міг
З хворобою в страшній війні жорстокій.
Лишилися нечитані книжки,
Які збирався Саша брать до школи,
Улюблені машинки, іграшки,
Які не знадобляться більш ніколи…
Лишилася у рідних мука й біль
Від них безсилі усілякі ліки
І буде Саша в пам’ять лиш жить
До скону днів, постійно і навіки.
01.09.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805335
Рубрика: Присвячення
дата надходження 03.09.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч