У засіки збирають до зернини
надії наші руцями селян.
Тече руно. А дощ із полонини
вже орошає вруна і поля.
Із піднебесся пісня журавлина
гойдає у колисці немовля.
Йому дається істина єдина –
журитися не пізно опісля.
У вирій відлітає тепле літо.
І сонечко не може обігріти
за обріями синій небокрай.
Але радіє арій і ратай.
Йому, найголовнішому у світі,
дарує осінь щедрий урожай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805489
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 04.09.2018
автор: I.Teрен