[b][i][color="#8448b5"]Так ніхто не любив...
Я боюся такого кохання.
Якось Бог допустив,
Чи послав мені випробування -
Ти ж любове єдина моя!
Все не просто, повір -
Я водночас щаслива й не дуже.
Душа - загнаний звір
І зі мною нітрішки не дружить,
Вже не знаю - це я чи не я.
І ридає душа,
Бо не вміє тебе не любити.
Заховаю в віршах
Всі тривоги і все пережите
В Бога щастя для тебе прошу.
Будь щасливим! Пробач,
Що в думках і у снах залишаю.
Час неначе палач,
Дні летять чи так просто - минають...
Можна, в серці тебе залишу?
Якщо зникну - прости,
Буду вчитись тебе не любити.
Не руйную мости,
Хоч хиткі, ними можна ходити...
Про одне лиш прошу - без образ.
Найсвятішу любов
Я навіки в душі заховаю.
І молюсь, знов і знов
Берегти тебе, Бога благаю...
Ще зустрінемось...може...не раз.
- - - - - -
Та боюсь...це вже буду не я.
[/color]
[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2018
автор: Nino27