«Під якими зірками! Лише
Сіро-сріблястий
Стукіт молотків серця…»
(Пауль Целан)
Вітряки, вітряки, вітряки
Мелють повітря – не борошно.
Багато доріг – а кожна веде в Небо.
Багато асфальту – але кожне озеро сіре,
Багато бетону – але весь для могил парсів –
Огнепоклонників.
А вавилонська блудниця
І далі плодить огидних жорстоких карликів,
А поет бородатий слухає шум річки
Під мостом Мірабо
І мислить:
Так гомонить Альба –
Ріка прозорого Часу.
Йому невтямки – то Сена,
А за вікном Сеноман – епоха потвор.
Він дочекається Ночі,
Напише на своїй свиті
Слово Vigilia
І піде ставити крапки
В недосказанних реченнях.
Піде ставити коми,
Де карлики ставили крапки,
Піде ставити знаки оклику
В партитурах хоралів
Монастирського хору та Атенської хори
Чорних монахів ночі
Vigilia.
Він вдягне її шати
Замість мантії докорів,
Замість свити філософа.
А вітряки, вітряки, вітряки
І далі мелють
Чорне борошно Ночі –
Темряву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805610
Рубрика: Верлібр
дата надходження 05.09.2018
автор: Артур Сіренко