Якби я мала крила! Кричу я крізь віки.
До неба озиваюсь – мовчать сумні зірки.
У каламуті ночі обірвана струна,
Ще й голос мій, ледь чутний, приглушує луна.
Лі..та...ти.. В сни дивлюся – летить людино-птах,
А чому ж я безкрила, – застигло на устах.
Мені дай, Боже, сили, думками лину ввись,
Молюся і надіюсь, що полечу колись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806183
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.09.2018
автор: Світлана Петренко