Осене, яка ти розпрекрасна,
Сил уже немає більш мовчать.
Осінь... Я у тебе закохався
І обіймами твоїми я печаль
Назавжди хотів би вбити,
Та не можу доторкнутись рук твоїх,
Бо ж вони малюють ті картини,
Писані дощем на жовтому листі.
Я б хотів, моя ти золотоволоско,
Цілувать в агонії твої уста,
Та вони уже цілуються із громом
Ви такі щасливі, а я знову сам.
Ти - богиня! Я молюсь у небо,
Звідти сльози нічиї, як я гадав.
Сльози то були закоханих у тебе,
Незліченних тих, хто тебе всю жадав.
Осене, яка ти розпрекрасна,
Чуєш, я тебе до скону полюбив.
Хоч навіки будеш недосяжна,
Ти вертайся знову й знов, бо я без сил
Розлюбити сміх твоїх вітрів.
Я не в силі їм і дати опір.
Бо ж боровся та вагавсь і ледь зумів...
Подих твій сказав: "Настала осінь..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806228
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.09.2018
автор: Самотня Людина