Розгубилася…і не можу зібратись купи.
Все довкола німе. Тільки айстри цвітуть вогняні.
Їх пелюстки до мене, мов теплі ласкаві руки
Доторкнулися – повернули мене на мить
Й знову пустка. І знов цей нестерпний відчай.
Ніби й сонечко променем гладить моє чоло,
А я тану повільно, мов жовта воскова свічка,
І не можу підняти в небо своє крило.
Так з’їдає самотність, руйнує ізсередини.
І спочатку зникає усмішка, блиск в очах.
Як би там не було, я всього лиш слабка людина,
Цілий світ на хресті, що несу на своїх плечах.
І, здається ось-ось зламаюсь, ось-ось без сили
Упаду і піднятись ніхто не подасть руки…
Дуже сумно і страшно лишитись ось так – безкрилим,
Коли хочеться неба і прагнеться висоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806311
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.09.2018
автор: Meggi