Досі історія плаче –
Знає часи непрості,
Як розпинали козачі
Душі на чорнім хресті…
Йшов котрий рік уже Північної війни…
Мазепу шведи зовсім не лякали.
Не мав гетьман в душі своїй вини,
Як радився про волю з козаками
Про України волю, бо ж Богдан
Москві поміг ці землі таврувати,
Отож він, щоб народ наш не ридав,
Хотів на боці шведів воювати.
Батурин укріпить наказ віддав
І цитаделлю, й церквою святою,
З Петром угоду він анулював,
Землі своїй поклявся на хрестові.
Та не судилось мрію оживить,
Бо перед Меншиковим зрадонька прогнулась
І провела через ходи-рови…
Біда родини кожної торкнулась…
Горіли хати козаків… два дні,
Мов смолоскип, і цитадель горіла…
Кричали діточки малі в вогні…
Не загасить солом’яні покрівлі!..
І хрест ридав… над церквою вгорі,
Поки вогню скорився – впав у нього…
До неба плач здіймався матерів…
І Сейм стогнав від горя неземного…
Цей стогін не забудеться! О, ні!
Він, як набат, на боротьбу нас кличе!
Хіба дарма горіло все в вогні?
Це істинне Московії обличчя!
А Крути пригадаймо, Іловайськ…
Завжди Москва смертями нас карала…
Дебальцеве… А ДАП наш як зливавсь?
Чиї були це горе-генерали?
Кричить земля і… проклина орду…
Не спить народ, брехнею влади ситий.
Але вогонь свободи не потух.
Кайдани вже втомилися носити!
Тримаймося ж, бо волі – не збороть!
Московський трон впаде із сатаною!
Крові немало наш пролив народ.
Це знаючи, устаньмо всі стіною!
15.08.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806731
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 15.09.2018
автор: Ганна Верес