Я бачив, я мацав... не той променистий,
що віддано так любиш ти,
не пишний – в картинах, обручках, намисті, –
спізнав я інакший бурштин.
Я дряпав, мов ретязі – раб за царату.
На всеньку квартиру був штин*!
Стільці, шафи, піч, батарея, церата –
усе вкрив брунатний бурштин.
Він липнув до рук, він під нігті залазив!
Здавалось: олія і пил...
Чи є ще така приставуча зараза
під оком небесних світил!?
Покійна господарка, певно, до тризни
тебе не шкребла. А між тим,
нашкрябаний, ти не такий вже й корисний,
як той, що копають, бурштин.
Тут «руки умив» навіть миючий засіб:
утік «Містер Пропер»! Слабак!
Із «Містером Мускулом» десь у Канзасі
на еміграційних хлібах.
А я – у хрущівці, шкребу самотужки
на Дарниці бурий бурштин.
І винести можна життя все за дужки,
щоб в це прибирання врости.
Душею і тілом. По литки. По лікті.
Штовхаєш на подвиг, бо ж ти
найбільший герой прибирань у столітті –
віддертий від кухні бурштин!
© Сашко Обрій.
* - сморід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806950
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 17.09.2018
автор: Олександр Обрій