А тиша, виявляється дзвенить
Якимось невимовним стоголоссям.
І неповторна кожна її мить,
Немов промінчик, вплетений в волосся.
А тиша виявляється – жива!
Народжує мелодії і звуки.
Вона диктує пошепки слова,
Буває, що цілує навіть руки.
А тиша чимось схожа на святу,
Її мовчання – чаша без гріха.
Собі збираю мудрість золоту,
Я помовчу й вона мовчить нехай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807162
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2018
автор: Шостацька Людмила