Не так давно я закрила своє серце на тисячу замків, я не вірила нікому, боялась всіх осіб протилежної статі, вважала, що моє життя закінчилось і благала про смерть…
Якщо я пишу цей монолог, значить мої прохання не віднайшли фінал. Згадую перші квіти… Я пам’ятаю, як я тоді перелякалась… Ви запитаєте, до чого тут квіти, та чому вони мене налякали? Хм… Дійсно, чому? Мабуть тому, що завжди страшно, коли не знайома людина запитує твою адресу, додаючи, що зателефонує не відомий номер і щоб я підняла слухавку та ще й зі всім погоджувалась. Ви б не злякались? Отож. Проте, я чемно виконала всі вказівки і…. і фінал мене приємно здивував. Кур’єр привіз мені величезний букет квітів, мені було так приємно, я відчула себе бажаною.
І хоч моє серце було закрите на тисячу замків, ключі загублені, а замок заржавів, він зміг дивом його відкрити, йому було під силу те, що не вдавалось іншим. Це, мабуть, диво… Так, диво, і зветься воно – кохання.
Це були лише перші кроки, далі все було набагато цікавіше і романтичніше… Незнайомець запропонував зустрітись і підвезти мене додому. Ви скажете, чи вчили мене в дитинстві не сідати в авто незнайомої людини? Вчили, але мені було байдуже, я не дитина, та й чомусь вірила. І знову квіти… Ці квіти при зустрічі були бальзамом для моєї зраненої душі, і мені хотілось просто поринути з головою в цей сюжет і не думати ні про що. Я була щасливою, а хіба щастя потребує пояснень? Далі нічні поїздки на авто… Довгі розмови ні про що… Я ховала очі, я знала, що вони є порталом до душі, саме заглянувши мені в очі він остаточно зможе дібратись до неї. Я пам’ятаю ці казкові вогники в темноті, я так довго і так уважно їх розглядала, ніби хотіла розгледіти їх до найменших молекул. Я знаю, що все це було не тому, що мені подобались нічні ліхтарі, а для того, щоб він не дивився мені в очі, а я не бачила його очей, щоб не закохуватись, для того, щоб уникнути серйозних розмов, розмов про кохання чи щось подібне. А він пронизував мене очима до душі, яка була холодною, пустою. Все в ній померло…
Так проходили мої вихідні, я не дозволяла себе обійняти, поцілувати, я була непохитною у своїй позиції, проте коли його не було поруч я вже не могла про нього не думати, він оселився в моїх думках і я розуміла, що стаю іншою, я вже не та, якою була до цієї зустрічі.
Якось, коли знову були вихідні, коли ми сиділи в авто, а на вулиці бешкетувала зима він запропонував бути разом. Навіщо? Я відмовляла, але швидше не його, а себе, боялась, що знову буде боляче, що знову буде нестерпно і, можливо, на цей раз це стане останньою краплею, але стіна не витримала облави і впала, я погодилась бути з ним. Дивно, але чомусь я була щасливою і зовсім не хотілось думати, що буде далі, просто хотілось вперше за стільки часу відчути себе потрібною, впасти в обійми і забути про все на світі, так хотілось вперше за стільки часу просто бути щасливою і не оглядатись на минуле, я літала…
Пройшло два місяці… Я була в Ківерцях і здавалось, що тут нічого не може відбутись, що могло б змінити моє життя, проте все ж таки дещо все ж таки сталось, що змінило моє життя, перевернуло з ніг на голову. Відкрились двері і той, кого я зуміла покохати ввійшов з прекрасним букетом і, ставши на коліно, запропонував мені стати його дружиною, іти з ним однією стежиною по житті і я погодилась, адже відчувала, що це саме та людина, яка мені потрібна, тому, що не кожному під силу змусити мене знову любити, любити і повірити.
16 лютого… Цей десь став для нас новим початком життя – ми одружились. Я скажу, що ні разу не пожаліла, що повірила, що наважилась на цей, доволі серйозний, крок. Ми – щасливі. В житті буває різне, а як же ж без труднощів, їх не оминути, та ми достойно з ними боремося. Я впевнена, що наша, така молода, проте така сильна сім’я зможе вистояти і не зломитись, ми все ж таки кохаємо, а що може бути сильніше?
Для повного щастя нашій маленькій сім’ї не вистачає маленької людинки, яка згодом називала б нас «мамою» і «татом». Кохання, його не можна ділити на два, це просто злочин, його потрібно розділити з тими, хто стане сенсом нашого життя – з дітьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.09.2018
автор: Птаха в польоті