І знову чути веремію степу,
і при дорозі битій – чаєнят,
у Дикім полі – гетьмана Мазепу,
а у Полтаві – дикий каганат.
Петрові завойовує осанну
та сама дика чота Палія.
Не повезло у смерті отаману,
рятує молодого короля.
Ой не лікує зілля приворотне,
коли веде любов на манівці.
Минає слава і немає Мотрі.
Одне руків’я шаблі у руці.
І чаєнята квилять ще й донині
за [i]іскрами[/i] у зрадженій родині
або за [i]кочубеями[/i] в селі.
Чому, коли є вихід із руїни,
в руці у Мотрі – доля України,
а за Іваном лиш одні жалі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807244
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.09.2018
автор: I.Teрен