Заколисує небо вечірню зорю,
Що самотньо поодаль зітхає.
Я дивлюся на неї і з нею горю,
Як їй сумно, ніхто не знає.
Вона зрідка до нас он іще миготить,
І сміється, крізь смуток, на жаль.
Так далеко, а всім же їй треба світить.
Хоч важка в її серці печаль.
Місяченьку, прилинь, посміхнись їй, погрій.
Подивися їй пильно у очі.
Не розвій, не зітри її теплих надій,
Бо вона ж, так любові ще хоче.
20.09.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807295
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2018
автор: Валентина Рубан