І сум, і радість водночас,
Тримають душу в полоні,
Замало вогню у нас,
Щоб зігріти долоні.
Німіють мої клітини,
Від тієї глухої самоти,
Обіцяв рятувати години,
Що марніють від гіркоти.
Такий очікуваний вчинок,
Знову пусті твої слова,
Ти дивись бо цей поєдинок,
Закінчиться на раз і два.
І сидівши ввечері зрозумієш,
Як це так, коли ти один
І цікаво чи насправді зумієш,
Протриматись кілька годин.
Чи врятує тебе алкоголь,
Десята пачка цигарок,
Чи благатимеш будь-кого,
Влаштувати парочку сварок.
Навчіться не слухати, а чути,
Це в тиші можливо зробити,
Інколи слова гірше отрути,
Якщо не вмієш говорити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807307
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2018
автор: BlackEyes