Вода втомилась битися об скелі.
Бурмочачи сердито, відповзла.
І берег – спорожнілий край тарелі –
Почав просити в сонечка тепла:
– Нехай у цій посудині проміння
Побуде.
Хай обсушиться пісок.
Так хочеться не мокрого спочину,
Небесних надивитися красот!
Вода це вчула.
І зайшлася гнівом:
– Зрадливець!
Й тут же рушила назад.
Насупившись, зайшла і справа, й зліва
Нестримна і нещадна, мов гроза.
І кинула на берег зуби й лапи!
Встромила в гальку пазури щосил!
А потім ще!
І з кожним разом клаптик,
Все дальший,
Діставав цей крокодил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807792
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2018
автор: Ніна Багата