Юкі-онна (спроба квайдану)

Вона  прийшла  із  хейянських*  віршів  -    
В  столиці  вітер  лихий  блукав,  
І  повний  місяць  сховав  обличчя,  
І  не  змочила  роса  рукав.  
Стріли  гостріше  поранить  погляд,  
Чорнило  ночі  мов  кров  тече,  
І  хіганбана**  цвіте  червона  
На  шовку  сніжному,  ніби  честь.
Крилом  метелика  в  павутинні  
Між  пальців  віяло  тріпотить,  
Не  гріє  дотик  прозоро-зимний,  
Як  з  порцеляни  крихкої  кіт.  
На  скронях,  шиї  і  на  зап’ястках  
Судини  –  сіткою  синіх  слів;  
Замерзла  стежка  від  кроків,  згасли  
Всі  ліхтарі,  облітає  слив  
Завчасний  цвіт,  і  гілки  сивіють  
Скляною  памороззю  –  мовчи!  
Я  знаю,  знаю  страшне  це  диво:  
Її  зустрінеш  –  і  дні  лічи.  
Не  тане  крига  у  срібній  річці,  
Не  гріє  сонце,  вогонь  заснув,  
У  стріл  моїх  –  паперові  вістря,
А  крик  німий,  бо  не  маю  вуст.  

Чекай  від  нечистої  сили  -  недоброго,
Чекай  від  зимового  дотику  -  холоду,
Чекай  від  меча,  що  візьме  твою  голову  -  
Не  помилишся.
Проси  у  вогню  не  палити,  а  лащитись,
Проси  павука,  що  чекає  у  засідці,
Плести  не  пастки  -  хитромудрі  загадки  -  
Де  опинишся?

Давно  мій  сад  оминають  чаплі:  
Панує  тут  та,  що  нищить  сни,  
І  де  молитвам  тепер  звучати,
Якщо  у  серці  –  сліди  брудні?  
Земля  безплідна,  і  кров,  і  ряска,  
І  пастка  хижих  кігтів  біди;  
Гачок  отруйний  –  я  сам  піддався,  
Лишилось  витягнути  з  води.  
Рука  рибалки  хіба  здригнеться,  
Хоч  як  на  суші  не  б’ється  карп?  
Вона  сплела  із  волосся  невід  -
Дивись  на  очі  їй  не  потрап.  
Мов  помах  пензлика  в  завірюху  –  
Чорнильна  тінь  її  довгих  вій.
Мене  оточать  сніжинки-сутри:  
Хто  ж  розгадає  такий  сувій?  
Обличчя  –  давня  розбита  маска;  
Читаю  в  тріщинах  вирок  свій,  
І  погляд  примари  -  безхмарно-ясний,  
І  цю  хижачку  не  спинить  дзвін.
Чаклун,  дізнавшись,  все  супить  брови:  
Прогнати  б  привида,  це  ж  не  жарт!  
А  я  давно  не  шукаю  броду,  
І  там  лишусь,  де  сніги  лежать.  

Тримаю  ліхтар  -  світло  там  ледве  жевріє,
І  тіні  кружляють  у  танці  скаженому.
Що  пані  моя  нині  бачить  у  дзеркалі?
Візерунки  слів.
Сміявся  з  казок  -  а  тепер  пізно  вірити:
Вже  сто  оповідок  нам  долю  відміряли,
Вже  біла  красуня  сміється  за  ширмою  -  
Що  ж,  поклич  її.


*  Хейян  -  період  японської  історії,  відомий  витонченою  літературою,  палацовими  інтригами  та  оповіданнями  про  духів,  чаклунів,  etc.  
**  Хіганбана  -  це  Lycoris  radiata,  або  ж  spider  lily,  квітка  потойбіччя.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807862
Рубрика: Містика
дата надходження 26.09.2018
автор: Polemokrateia