І
Несемося у вир стихії та емоцій.
У хаосі подій минають ночі, дні.
У веремії цій ми як більмо на оці
байдужій і німій космічній далині.
ІІ
Духовне я і ми змагаються в етері
за право на життя у пам’яті людей.
Стирає імена нова майбутня ера
і невідомо хто туди іще дійде.
У дурні, як не є, пошиються поети.
У цій колоді-грі – радари суєти
і дами головні, і підкидні валети,
яким не досягти ідейної мети.
Уявою живе за пеленою часу
сугестія душі астральної рідні.
А що коли і там любителі Парнасу
тасуються як тут, на лаві запасній?
ІІІ
І невідомо що тече і проминає.
Палає ще зоря, і сонце догорає,
та віє ураган у Тихий океан,
і як поганий сон життя не відпускає,
і шириться війна од краю і до краю,
допоки лютий Вій полює на землян.
Творіння і Творець почили у нірвані.
На нескінченну мить у Всесвіті воскрес
Єдиний у Отця останній первозваний.
Уста Його тремтять мелодіями мес.
Але лукавий час іще лікує рани.
Не досягають вух сигнали із небес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807876
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 26.09.2018
автор: I.Teрен