Коли син…

Коли  син…
Коли  син  землю  й  матір  зневажа,
Забувши,  що  він  їхня  теж  краплина,
Така  добра  не  матиме  душа
І  після  себе  сліду  не  лиша.
Про  нього  –  слухи,  а  не  слава  лине.

Коли  в  душі  ненависть  –  не  любов
До  краю,  де  зростав,  то  одночасно
Манкуртом  син  стає  тоді,  либонь,
Про  нього  забуває  навіть  Бог.
Людина  ця  завжди-завжди  нещасна!
26.09.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807961
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2018
автор: Ганна Верес