Ніколи не сміюсь
з людських бідувань,
бо напилася зі своєї
чаші страждань.
В журбі, де бідую,
знаю ціну самоти.
Душевні муки страшні,
вони розбивають і тіло.
Не має кінця моїм негараздам,
переймаюсь своїм безталанням.
Звідкіля стільки полину
в Життя сипонулось?
Прошу Господа, не дав мені щастя,
то дай хоча б моїм дітям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808112
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2018
автор: Svitlana_Belyakova