Стара хатина на краю села,
В ній жінка вік свій доживає.
Чекає на дітей, а їх нема.
Лиш з Богом щиро розмовляє.
А діти, долі кращої шукають.
Забули маму. Живе - та хай собі живе...
Додому рідко приїжджають.
А час невтомно йде собі тай йде.
Хотілось їй, старенькій, більшого тепла
Любові від дітей та від онуків..
Чекала їх, ночами не спала,
Тряслись від болю її древні руки.
Подзвонять раз на день. - все добре, мам?
- та добре, щоб хіба не гірше...
А ви як там?...
- та хотілось, щоб було нам ліпше.
- ало, бабусю!?! я тебе не чую....
Не відповість старенька на дзвінок...
Вона вже з Богом. Більше не сумує.
Лиш дивиться із неба на діток.
Летять роки. Їх нам не зупинити...
Старіє мама, а була, ще молода.
Чекає тихо, коли ж приїдуть діти?
А їх нема, нема, нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.09.2018
автор: Ліда