У вечірній прохолоді
На стіні годинник: цок.
Тиша нишпорить в комоді,
Заповзає у куток.
А на вулиці ні звуку,
Чи живе зморив все сон?
Простягаю в простір руку,
Причаївся десь там клон.
Хтось, хто схожий теж на мене,
Хто у домі сам один.
Хто чекає, сокровенне ж
Забирає часу плин.
Біль, печаль, розруху, щастя,
Сльози радості й порив.
Що в душі горить причастям,
Що на вічність Бог створив.
Що любов’ю речуть люди,
Що в серцях несе добро.
Щоб прийняти ніж у груди,
Тільки б скинути ярмо.
Бо не сила вже терпіти
Ницість, з проявами зла.
У любові просто жити,
В мирі спала, щоб земля.
01.10.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808517
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2018
автор: Валентина Ланевич