Хтось сховав ключі від Неба,
Від сердець людських.
Осінь, осінь – ми до тебе...
Ліс в красі притих...
Що ти скажеш, мудра осінь
Про гріхи людські?,
Що й прощення ще не просять
Вже в які віки...
Вже й Земля терпіть не може,
Всю її трясе –
Небеса вже на сторожі,
Нафту ж людство ссе.
Нафта – кров Планети, люди,
Не годиться так,
Грішимо, як є, повсюди –
Правдонька свята.
Радіація, пластмаса –
Смерть екосистем.
Де воді питній запаси?
Стільки грішних тем.
Не промовчала і осінь:
"Всіх вас до Краси
Я веду – діток й дорослих,
Як і Бог, і Син.
Чи дослухаєтесь всі Нас,
Чи почуєте?
Як ні – сила чорнокнижна
Вас з Землі змете!"
02.10.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808579
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.10.2018
автор: Променистий менестрель