Ти переймаєшся: «Як воно? Що скажуть люди?»
Вчора тебе ще дружньо хтось штурхав в плече…
Та не дивуйся, що завтра по іншому буде.
І не лякайся, що там… коло серця пече…
Часом питаєш: «А що, і кому я винен?»
Інші за тебе вирішують, як тобі краще.
Іноді шепіт твій ехом від розпачу лине.
Іноді криком… Іноді… Буває важче…
Ну, що за сльози? Не варто. Хіба для себе?
Воно ж живе… Воно зажди рветься на волю…
Але не всім твою душу бачити треба,
Хтось порадіє навіть твоєму болю…
Примарний світ із примарних людей, ілюзій,
А ти не належиш до тих, в кого стадні інстинкти.
Краще нехай - це ризик на зустрічній смузі,
Краще нехай - це життя непрості лабіринти…
© Вікторія Іваницька
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2018
автор: Victoria Ivanitska