І я не я,
чому не знаю.
Навколо світ вже не такий,
усе вже просто остогидло,
скільки вже бачити можна смерті?
Скільки слухати новини ці чорні й сумні...?
Скільки можна терпіти ту наглість катів,
їх потрібно вбивати,а не жаліть...
Бо вони ж не жаліють усіх матерів,
що сидять та ридають за синами в труні...
За котел Іловайський, хоч хтось відповів,
за війни аж 5 років все жирують вони...
Їх потрібно вбивати, не стріляти,
й травити, з них потрібно стягати,
шкіру й кості,все разом,
щоб відчули сволоти, як болить помирати...
Як болить помирати у розквіті сил,
коли тільки ступив на студентський поріг,
помирати як важко, коли діти чекають,
на маму і тата, все вірять,
волають,- та вони повернуться,
бо пішли за рідний край...
Боротися треба, вбивать за наш край,
не сидіти на ліжку,й лиш казати,
та,пройде без мене, я пожити ще хочу...
А хіба хтось не хоче, не хоче пожити?
Та хоче,звичайно,але йде вбивати за нас,
за дітей,за наш край...
Нам не потрібно сидіти, нам потрібно боротись,
до останньої сволоти битись...
Нам потрібно ще жити,а не існувати,
потрібно завжди пам'ятати,хто нам віддав
своє серце,й достойними бути їхньої уваги...
Не живіть,як бур'яни. Будьте людьми, пам'ятайте Ви Українці і повинні бути ними до кінця своїх днів не дивлячись ні на що, якщо хочете змінити країну проживання й громадянство, вперед,але чужий край має нас за раба,а не за людину...
Вибачте за неримованість...Слава Нації !!! Смерть Ворогам !!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808888
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 04.10.2018
автор: Лілія Левицька