Його мовчання викликало втому
Й накочувались хвилі радіації,
Коли відходив потяг від перону,
Б’ючи по серцю хвилями вібрації.
Вона була в якомусь із вагонів,
Кудись втікала від глухої порожнечі.
Застрягло в горлі сотні ембріонів
Несказаних йому дорогоцінних речень.
Застрягло все, що було і що буде,
Вона немов ковтнула гострих спецій.
За склом вікна з’являлися верблюди,
Червоне море, обрис пірамід-трапецій,
Найкраще літо, котре трапилося з ними –
Її бажання він виконував будь-що там.
Аж раптом осінь відгомоном зливи
Пройшлась по їхніх внутрішніх синодах.
Вона йому постійно пробачала,
Вона його кохала недоречно.
Без боротьби – так треба! – врешті відпускала…
Відходив потяг. Він стояв – безпечно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2018
автор: Інна Руснак