Осінньою зливою ронять думки на папері
зачаєні образи – обриси, абриси, тло
сумних і веселих подій у новому етері,
де істина сяє добром, нівелюючи зло.
Пора сповідатися, каятись і сподіватись,
що доля іще подарує на заході літ
удачу і щастя напоєм п’янкого причастя,
і успіхи творчі як не заборонений плід.
Живу як умію і рук не ховаю за спину.
У когось є інші чужі віртуальні світи,
а я залишаю напам’ять свою Україну –
реальні картини моєї душі і мети.
Видіння і мрії бувають не тільки весною,
але промайнули, але пролітають літа.
Остання надія – осіння пора золота.
Та й ця оминає. Зоря упаде за горою
і, може, береза іще засумує за мною...
І коси її заплітає моя самота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809141
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2018
автор: I.Teрен