Вже знов червоні кетяги калини
Горять собі між листям, а в полях -
Достиг новий врожай... Спів журавлиний
Ледь чутно десь згори у небесах...
Настав серпневий день… Жагуча спека...
На дворі знов гарячая пора.
Куди не глянеш ти, ген-ген далеко,
За обрій аж розкинулись жита...
Беруть женці вже стиглеє колосся,
І дзвінко серп стинає до стерні
Струнке стебло... Розвіює волосся
Легенький вітер... Піт в них на чолі…
Слідом за ними йдуть жінки й дівчата,
Збирають жать та в'яжуть у снопи.
Малі тупочать поряд ноженята,
Й луна веселий щебет дітвори…
Присіли відпочить в обідню пору,
Шмат хліба і гладущик молока...
Забули трохи ледь про свою втому,
І знов до праці стала вся сім'я.
Останні зжато колоски на ниві,
Обв’язано уже останній сніп...
Втомились... Лише очі в них щасливі,
Бо гарний уродився нині хліб...
Ось вже й до дому їм пора вертати,
Веде вузька стежина до села...
Вже виглядає їх старенька мати,
А на столі вечеря їх чека...
Зійшов вже місяць, сяють в небі зорі,
Лунає тиха пісня над селом...
З тих пір багато літ минуло й досі -
Це в нашій пам`яті, це наш геном...
Анатолій Розумний
24.08.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809266
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.10.2018
автор: Анатолій Розумний