Він зо три місяці
вмовляв мене зробити це.
І ми таки пішли
до тієї фатальної квіткової крамниці.
Нам знадобилося 150 насінин іпомеї
(по-нашому – кручених паничів).
Подрібнені у кавомолці,
вжиті з мускатним горіхом
та етиловим спиртом,
протягом 5-ти годин,
проведених на природі,
як на зло, вони нас не «перли».
І тільки з першими сутінками,
коли ми увійшли в місто
і мій «кінескоп»
замережився химерними візерунками
(Іванко називав їх фракталами),
я зрозумів, що «гримуча суміш»
нарешті таки подіяла.
По мірі просування вглиб міста
моя свідомість все глибше занурювалася
у підсвідомість, яка в свою чергу
копирсалася в собі
і знаходила там ще незнані,
потаємні закутки,
все більше розчиняючи моє «Я».
У ліфті здавалося,
ніби мене одночасно атакували
голоси і думки моїх любих сусідів
з усіх 8-ми поверхів,
ніби мене причавили
важелезною бетонною плитою.
Продивившись удома
кадри з усього свого життя,
моє тіло за 15 хвилин
було вже біля добре знайомого мені
джерельця.
Після випитої води
воно швиденько «висповідалося» джерельцю
про усі свої земні гріхи.
Цілюща вода, виходячи з нього,
витягувала мою свідомість назовні
десь із маріанських глибин.
І з кожною натужною «молитвою»,
з кожним спазмом чи судомою
я щоразу виринав усе вище і вище,
покидаючи дно за дном.
Після чого були прокляті
і мускатний горіх зі спиртом
і ті бісові кручені паничі.
Нехай крутяться довкола інших дурників
і панують над ними.
Звідтоді тут немає дурних.
Тож коли собі й думала
зверхньо,
що вже здався давно і помер я,
дуже кріпко тоді
помилилась в мені
І-ПО-МЕ-Я.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809272
Рубрика: Верлібр
дата надходження 08.10.2018
автор: Олександр Обрій