Кубинський ром, піна колада.
Впиваются вуста — розрада.
Заграв щасливий промінець —
Минає сонце манівець
І лащиться до рук лагуни.
А небо вбралося у руни,
Які пливуть в мої краї.
Тут все не те, не ті гаї,
Не ті ліси, що в позолоті, —
Чагарники стоять в болоті.
Немає трав, нема гаїв,
Не чутно співів солов’їв.
Відсутній сніг і кучугури.
Малює острів із натури
У колоритах майбуття,
Бурлить нескорене життя.
Ген пальми розтулили пальці,
Вмивається пісок на гальці,
Баклан полює на рибин,
Занурився в аквамарин.
Волога вклякла у легені.
Ми, океаном полонені,
Переосмислюєм думки,
Долаєм відстань навпрошки,
Рахуєм хвилі прибережні.
Вони летять, необережні,
Під наші ноги і чужі,
Звиваються, як ті вужі,
Повзуть у сонячну лагуну,
Перевертають долі шхуну
На зло спокусливим вітрам,
На березі лишають шрам.
17/09/18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2018
автор: Lana P.