Ти вже нікому не винен

Як  шкода,  що  люди  так  часто
І  надто  всього  вимагають.
Ідуть  зі  словами  про  "басту"
До  інших.  І  з  ними  зникають.

Ти  сам,  і  хвилина  за  сотню,
Весь  мозок  залитий  думками.
Незвично,  противно,  самотньо,  
Метелики  гинуть  клунками.

І  от...  Ти  себе  оминаєш  -  
Ніхто  ж  і  нічого  не  винен.
Банально  життя  починаєш
Стривоженим,  в  чомусь  безсилим.

Знаходиш  підтримку,  опору,
Себе  переконуєш  -  "баста",
Всередині  ж  -  зла  непокора,
Пригрілася  наче  пухнаста.

А  потім  до  тебе  приходять
Самотні,  з  прихованих  мулів.
Запитують  щось  про  погоду,
Жартують...  і  ніби  не  було.

І  раптом  до  тебе,  живого,
Питання:  "Як  можна  почати
Із  кимось,  тепер,  по  новому?"
І  наче  ти  мав  би  чекати...

Та  істина  світла  як  небо,
Не  треба  шукати  провини:
Коли  хтось  
із  кимось  й  
від  тебе,
То  ти  вже  нікому  не  винен.
04.10.2018

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2018
автор: Вікторія Мамульчик