вона вдягала бабусину сорочку
вмивала лице і світанок росою
руками торкалась вранішньої молитви
й шукала літо пшеничним поглядом
її надії біліли в борошні
всі зірки туди з неба сипались
навіть холод забував мерзнути
в очікуванні якоїсь святості
і коли тісто починало дихати
тулитись до тепла і спокою
образи дивилися віддано
на єднання людини з Богом
бо як світ гойдався у яблуці
кроки стишивши щоб не сполохати
мить у вічності
вічність в голосі
народилася жовтнем-золотом
накриває покровом осені
вишиванням туманів- променів
на столі наче янгольські сурми
гонорово чекає хліб
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2018
автор: Нова Планета